Чапаєв

На вокзалі тиснява. Люду — сила-силенна. Цеп червоноармійців по перону ледве стримує жвавий гомінкий натовп. Сьогодні опівночі вирушає на Колчака зібраний Фрунзе робітничий загін. З усіх іваново-вознесенських фабрик, із заводів зібралися робітники проводжати товаришів, братів, батьків, синів… Ці нові «солдати» якісь смішні — і незграбністю, і наївністю: багато хто з них тільки вперше надів солдатську шинелю; лежить вона недоладно, кругом стовбурчиться, підіймається, як тісто в діжі. Та що з того — це хлопцям не заважає лишатися бравими молодцями! Подивись, як цей перетягнувся ременем, наче оса, ледве дихає, сердешний, а хвацько вистукує дзвінкими каблуками; або цей — з молодецькою недбалістю, з виглядом старого вояки опустив руку на ефес незграбно підв'язаної шаблі і поважно-поважно про щось сперечається з сусідом; третій почепив з лівого боку револьвер, на правому — кілька пляшкових бомб, немов гадюкою, обкрутився стрічкою патронів і метушиться з кінця в кінець по площадці, бажаючи хвастонути перед друзями, рідними і знайомими в такому грізному вигляді.