Истории из зоны АТО
Донбасский дневник.
(Фейсбук времен АТО)
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
Ліна Костенко
Ця книга склалася із записів у Фейсбуці: у червні 2014 на голос Олени Степової – голос похмурого луганського прикордоння – кинулися сотні, потім тисячі людей. Зараз у її МЕРЕЖАХ їх без малого 20 тисяч. Читають не тільки «статуси», а й коментарі, радіючи відгукам з усієї України, підбадьорюючись: «Донбас люблять! За Донбас моляться! Нас не залишать». Не покиньте Донбас, просить Олена. Заради тих, хто живе там і не може виїхати, кинути батьків, хворого друга, собаку. Легко виїжджали, кидаючи своїх тварин, а часом і людей, ті, хто заварив цю кашу. Але ті, хто не зрадив Батьківщину, чи можуть зрадити живі істоти? І навіть цей будинок, цей сад, степ, вітер в степу – на кого покинути?
Не покиньте Донбас, закликає Олена, заради самої України: «Подивіться на Україну: вона, як метелик, що розправив крила. Схід і Захід – це два крила. Не обривайте їх, не ламайте!».
Похоже у каждого из нас теперь свой Бог и своя вера. Эта война нас разделила не только по политическим взглядам, а и по воспитанию, духовности, зрелости, вере, религии, человечности. Моя вера и мой Бог дали мне Заповеди, любовь к земле, людям, пример самопожертвования Иисуса Христа, жертвенность и милосердие и доброту. Вера, сам Бог и есть Любовь. Моя вера прививалась мне с детства моей покойной бабушкой, которая на мой любопытный вопрос о Боге, мне пионерке, давала ответ: “Его никто не видел, но если ты живешь честно, делаешь добро людям, не берешь чужих вещей без разрешения, помогаешь младшим, уважаешь старших, то, ты его не увидишь, но поймешь, что он тебе помогает”.
Скачать Истории из зоны АТО в fb2, epub - полная версия
