Английский язык с сэром Вальтером Скоттом. Айвенго (Sir Walter Scott Ivanhoe) - страница 10

– Якби Ричард Левове Серце послухався мене, дурня, залишився вдома та довірив завоювання Єрусалима тим лицарям, що його самі і здали Саладинові, то увійшов би в історію як найрозумніший з венценосців!

Седрик посміхнувся та скосив очі на пілігрима, який наблизився до нього.

– Хіба в англійському війську не знайшлося нікого, чиє ім’я можна назвати серед найхоробріших? – спитала леді Ровена.

– Леді, – Бріан де Буагільбер намагався бути люб’язним, проте ледве зміг стриматися, – ваш король хоч і привів із собою натовп воїнів, серед них не знайшлося гідних лицарів.

– Ви брешете, храмовнику, – несподівано чітко промовив пілігрим. Шалений гнів спалахнув на обличчі хрестоносця, а незнайомець обернувся до леді Ровени. – Чому ж не знайшлося? Сам король Ричард і п’ятеро його найкращих лицарів після взяття фортеці Сен-Жан д’Акр дали турнір. Того дня кожен із них тричі перемагав, а їхні супротивники належали до ордену лицарів Храму…

Він відірвав погляд від дівчини та вів далі, звертаючись тепер до всіх присутніх:

– Першим за звитягою та військовим мистецтвом був хоробрий Ричард, король Англії. Другим – граф Лестер, за ним – сер Томас Малтон. Далі Фолк Дейлі та Едвін Торнгем…

– Майже всі чистокровні сакси! – захоплено закричав Седрик. – А хто був шостим?

– Шостим… – пілігрим відповів не відразу, – був зовсім юний лицар… його ім’я стерлося в моїй пам’яті.

– Сер пілігриме, – зневажливо сказав храмовник, – я можу освіжити вашу пам’ять. Цього юнака звали Айвенго, і тільки випадково йому вдалося вибити мене з сідла. Він сміливий лицар, я знову бився б із ним, і, впевнений, мені вдалося б повернути собі ім’я найкращого воїна.

– Ваш виклик був би прийнятий одразу, – спокійно відповів пілігрим. – Коли Айвенго повернеться з Палестини, він зустрінеться з вами в бою…

Здавалося, господар дому втратив дар мови. Слуги, на яких ім’я Айвенго справило враження удару грому, затамувавши подих, чекали, що буде далі. Радість, гордість, гнів і сумнів відбивалися по черзі на обличчі Седрика Сакса, немов тіні хмар. Його мовчання перервав голос абата:

– Сер Седрик, міцні напої вже бамкають у всі дзвони в наших вухах. Дозвольте запропонувати останній тост за здоров’я леді Ровени і з миром піти спати.

Прощальний кубок обійшов коло. Гості, вклонившися хазяїну та леді Ровені, рушили до приготованих спалень у супроводі слуг.

– Нечестивий пес, – прошипів храмовник, проходячи повз зіщуленого Ісаака. – Ти теж ідеш до Ашбі?

– Так, ваша милосте.

– І твій гаманець туго набитий?

– Жодного золотого, присягаюся Мойсеєм! – Старий злякано вклонився. – Я йду просити допомоги у братів, тому що геть розорений…

– Хто цьому повірить? – осміхнувся Буагільбер і пішов собі, щось прошепотівши своїм мусульманським невільникам.

Шукаючи комірку, відведену йому для ночівлі, пілігрим крокував заплутаними переходами величезного житла, коли раптом його зупинила служниця леді Ровени й дала знак іти за нею. Дівчина прошепотіла, що її пані хоче негайно бачити гостя. Пілігрим був здивований цим запрошенням, однак, не сперечаючись, пішов за служницею.

Короткий коридор та драбина з масивних дубових брусів привели обох до кімнати, освітленої запаленими смолоскипами у срібних шандалах. Леді Ровена сиділа в кріслі, прикрашеному вигадливим різьбленням і схожому радше на трон, а троє служниць тим часом укладали її пишне волосся на ніч. Пілігрим опустився на одне коліно на знак пошани.

– Підведіться! – мовила дівчина. – Той, хто може сказати добре слово про відсутніх, має право бути прийнятим як близький друг. – Вона обернулася до служниць. – Залиште нас, я хочу побесідувати з благочесним пілігримом.

Дівчата вийшли, і тільки Ельгіта залишилася з пані.

– Мандрівнику, – помовчавши, сказала леді Ровена, – сьогодні під час трапези ви згадали чоловіка, ім’я якого по-особливому звучить у цій оселі. Я зрозуміла вас так, що після від’їзду англійського війська на батьківщину лицар Айвенго залишився в Палестині. Він хворий чи, може, поранений?

– Я не так багато знаю про лицаря Айвенго, – збентежившись, мовив пілігрим. – Ні, він, здається, здоровий та збирається повернутися на батьківщину.