Английский язык с сэром Вальтером Скоттом. Айвенго (Sir Walter Scott Ivanhoe) - страница 8
Замість кольчуги на храмовнику тепер була пурпурова туніка, підбита хутром, а поверх неї – білосніжний плащ із нашитим на нього восьмиконечним орденським хрестом із чорного оксамиту.
За цією парою шанобливо йшов почет.
Останнім до зали увійшов пілігрим, від голови до ніг, узутих у грубі сандалії, загорнутий у широкий чорний плащ, мокрий та закаляний багном. Намагаючись не привертати нічиєї уваги, він тихо пройшов до найдальшого каміна, щоб просушити й вичистити одяг.
Зробивши три кроки вперед, Седрик із гідністю чекав наближення гостей.
– Дуже прикро, шановний абате, – сказав він, приховуючи блиск очей, – що саксонські звичаї не дозволяють мені спуститися назустріч таким шляхетним персонам, як ви і хоробрий лицар… Не вважайте це нечемністю. І дозвольте мені говорити з вами мовою моїх предків; до того ж я досить добре знаю норманську, щоб зрозуміти все, що ви скажете.
– Обітниці та звичаї, – примирливо посміхнувся Еймер, – є тяжкими кайданами, одначе, погоджуся з вами, їх не можна порушувати, шляхетний пане. Хоча цей титул, яким величали у ваших краях землевласників, уже йде в минуле… Що стосується вашої пропозиції, то я охоче готовий вести бесіду як тією, так і цією мовою.
Лицар Бріан де Буагільбер зверхньо перервав настоятеля:
– Я розмовляю лише французькою, мовою дворянства; проте розумію й англійську – настільки, щоб досить добре порозумітися з тубільцями.
Седрик стриманим жестом запросив гостей до столу й показав знак слугам подавати вечерю. Раптом він помітив свинопаса, що увійшов до зали, та блазня, який вистрибом біг за приятелем.
– Гурте! – закричав господар дому на повний голос. – Стадо наше ціле? Чи не скривдили тебе мої сусіди?
– Ні, ваша милосте, – відповів Гурт, підходячи. – Усі капловухі цілі, хай їм… – Знаючи характер свого пана, свинопас нічого не пояснював і не виправдовувався, а поквапився на своє місце за столом для слуг.
– Даруйте, шановні панове. – Седрик обернувся до гостей. – Я живу серед таких пройдисвітів, що, сер лицарю, вороги Господа нашого у Святій землі – просто янголи порівняно з ними. Одначе трапеза вже перед вами, прошу скуштувати, і нехай привітність хазяїна буде покутою за скромне обдарування мого кухаря.
Господар оселі лукавив – його кухар вважався найкращим в окрузі. Пряна свинина, зайчатина, оленячий окіст, дичина на рожні, риба, свіжоспечений хліб, пироги та медівнички подавалися до столу в надзвичайній кількості. Срібні кубки жодної миті не стояли порожніми – і невдовзі стало зрозуміло, що такий бенкет не потребує застережень. Седрик Сакс першим повернув голову до бічної двері, звідки пролунав вигук дворецького:
– Місце для леді Ровени!
Ледве стримуючи невдоволення, Седрик підвівся та шанобливо провів дівчину до крісла, призначеного для хазяйки дому. Коли Ровена з’явилася, всі присутні підвелися.
– Не носити мені вашого золотого ланцюга на турнірі! – прошепотів Бріан де Буагільбер на вухо абатові.
– Отакої! – усміхнувся чернець і підняв кубок. – Але будьте обережні – за нами спостерігають…
Помітивши спрямований на неї жадібний погляд храмовника, леді Ровена одразу ж опустила на обличчя прозоре покривало з візерунками, даючи зрозуміти, що їй це неприємно.
Дівчина і справді була надзвичайно гарна.
Висока і при цьому граційна, леді Ровена була сповнена життя. Її ясні блакитні очі під темними шовковистими бровами променилися лагідністю, одначе було видно, що вона звикла наказувати. Густе рудувате волосся, зібране у вишукану зачіску та прикрашене коштовностями, відтіняло сліпучу білизну обличчя і довгої шиї, на якій висів золотий ланцюжок зі скринькою, у яких зазвичай зберігають частинки реліквій. Руки дівчини були обнизані каблучками та браслетами, а широка верхня сукня – зіткана з найтоншої східної тканини. Під нею була ще одна – шовкова, кольору морської хвилі, але це не приховувало її гнучкої та сильної фігури.
– Сер лицарю, – вимовив Седрик, який помітив рух своєї вихованки, – щоки саксонських леді не звикли до сонця, і вони не витримають палких поглядів хрестоносців!
– Леді Ровено, – поспіхом утрутився абат, – покаравши сміливість мого друга, ви караєте й нас, позбавляючи насолоди милуватися вашою вродою… Дозвольте сподіватися, що ви не будете такою жорстокою на турнірі!