Голий серед вовків

стр.

Annotation

Початок 1945-го року. У Бухенвальд, один з найбільших нацистських концентраційних таборів, прибуває ешелон з в'язнями. Серед них - поляк Захарій Янковський. У його валізі захований трирічний єврейський хлопчик, якого Янковський врятував від загибелі. Есесівці дізнаються про нього і починають полювання. Це сплутує карти підпільній організації, яка готує повстання у таборі. Рух Опору опиняється під ударом. Герої змушені робити вибір: врятувати маленьке життя чи врятуватися самим і видати дитину. Адже кінець війни вже зовсім близько... Цікава динамічна розповідь про силу людського духу і про те, чи можна залишитися людиною в нелюдських обставинах.



notes

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27











ПРИСВЯЧУЮ ЦЮ КНИГУ НАШИМ БОЙОВИМ СОРАТНИКАМ РІЗНИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, ЯКІ ПОЛЯГЛИ НА СТРАДНИЦЬКІЙ ПУТІ У ТАБОРІ БУХЕНВАЛЬД.


ЩОБ УВІЧНИТИ ЇХНЮ СВІТЛУ ПАМ’ЯТЬ, Я ДАВ БАГАТЬОМ ГЕРОЯМ МОЄЇ КНИГИ ЇХ ІМЕНА.


На самотній вершині Еттерсбергу здіймаються в німому безгомінні сумно застиглі дерева; темною похмурою плямою вирізняється вона на фоні навколишнього краєвиду. Мертве опале листя волого виблискує на землі, з оголених віт раз у раз спадають додолу краплини дощу.

Весна, здається, не наважується вступити в цей край.

Розставлені поміж деревами щити немов перестерігають її.

«Територія концентраційного табору Бухенвальд. Увага! Небезпечно для життя! При дальшому просуванні вогонь відкривається без попередження».

І внизу — лиховісний знак: череп і дві схрещені кістки.

Був березень 1945 року, надходив вечір. На критій бетонованій платформі з’юрмилося з півсотні есесівців у вогких від безнастанної мжички шинелях.

Цією платформою, що називалася «Бухенвальдський вокзал», кінчалася залізнична колія, яка з’єднувала Веймар з вершиною Еттерсбергу.

Неподалік звідси був розташований концтабір.

На широченному майдані, що круто обривається на північ, в’язні, як завжди, збиралися на вечірню перевірку. Блок біля блока: німці, росіяни, поляки, французи, євреї, голландці, австрійці, чехи, бібель-форшери>[1], кримінальні злочинці — вся ця величезна маса різного люду вишикувалася чітким велетенським квадратом, який важко було окинути оком.

Сьогодні по рядах вишикуваних для перевірки в’язнів раз по раз перебігав приглушений шепіт. Хтось приніс у табір звістку, що американці форсували Рейн біля Ремагена...

— Ти вже чув? — спитав Герберта Бохова староста барака Рункі, що стояв поруч з ним у першому ряду 38-го барака.

Бохов кивнув.

—  Вони нібито побудували передмостове укріплення.

Шюпп, який стояв у другому ряду за ними, і собі втрутився в їх тиху розмову.

—  Ремаген? Це ще далеченько звідси.

Ніхто не відповів йому. Задумливо примруживши очі, він не зводив погляду з потилиці Бохова. На обличчі табірного електрика Шюппа, на якому ніби назавжди застиг вираз простодушного подиву, в круглих очах за такими ж круглими, в чорній оправі, окулярами спалахували вогники цікавості. Інші в’язні теж перешіптувалися між собою, але Рункі припинив це шушукання, прошипівши: «Обережніше!»

Блокфюрери>[2], есесівці нижчих чинів, саме спустилися згори і, поділившись на окремі групи, підійшли кожен до свого блока. Шепіт одразу ж завмер, і збуджені обличчя враз закам’яніли.

Ремаген!

Справді, це ще далеченько від Тюрінгії. Але все-таки це означало, що завдяки навальному зимовому наступу Червоної Армії, яка, пройшовши Польщу, вступила вже на територію Німеччини, активізувався і Західний фронт.

Жодний мускул не здригався на обличчях в’язнів, хоч як схвилювала всіх їх ця звістка.

Мовчки стояли вони один за одним перед наведеними на них з сторожових вишок кулеметами, і очі їх невідривно стежили за блокфюрерами, які обходили ряди, перелічуючи в’язнів. Розмірено й байдуже, як щодня.

Вгорі, біля воріт, староста табору Кремер вручив рапорт про загальний стан і чисельність табору рапортфюреру>[3] Рейнеботу і став, згідно з уставом, трохи віддалік од велетенського квадрата. На обличчі старости лежав той же непроникний вираз, хоч і його думки були такі ж тривожні, як і в десяти тисяч чоловік, що вишикувалися за ним.

Давно вже окремі блокфюрери подали рапорти Рейнеботу і стали в шеренги біля воріт, що стояли вже по команді «вільно».