Після прийняття 5 грудня 1936 року “найдемократичнішої у світі” сталінської Конституції систему керування радянським суспільством було незначно модифіковано у частині формування рад за рахунок прямих виборів. Але фактично система “влада – народ” залишалася на тому ж комунікаційному рівні.
Деякі поступові зміни почалися тільки після смерті Й.В.Сталіна у березні 1953 року. Двадцятий з`їзд розпочав половинчасті реформи політичної системи. Партійне керівництво відмовилося від найбільш одіозних засобів управління радянською державою, і насамперед, - від політичних репресій. Ці зміни і науково-технічна революція, яка розпочалася у 50-х – 60-х роках, привели до істотної зміни у системі комунікації влади і народу. З одного боку ці зміни були зумовлені соціальними змінами у суспільстві, деякою “демократизацією” керування суспільством. З іншого боку розвиток науки і техніки відкрив нові галузі передачі інформації між владою і народом (насамперед, це стосується стрімкого розвитку телебачення і систем телефонного зв`язку). Але самодостатність влади з точки зору її формування незалежно від волі народу зумовлювала все той же “одноканальний характер комунікації: згори – донизу” [40].
Громадська думка вивчалася і за часів радянського періоду існування України. Як стверджується у праці [58], “по лінії партійних комітетів та спеціальних служб збиралася інформація щодо суспільних настроїв. Йшла вона під грифом “таємно” або “цілком таємно”, споживали її, знову-таки, лише перевірені на предмет лояльності до режиму представники найвищої політичної еліти суспільства”.
Тільки з проголошенням генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим нової політики “перебудови і гласності” у 1985 – 1988 роках ситуація почала поступово змінюватися. У радянському суспільстві - і в Україні зокрема, - розпочалися трансформаційні процеси. Поступово партійно-політичний і радянський апарат почав втрачати монополію над засобами масової інформації і над інформаційним простором в цілому. Бурхливий розвиток аудіо- та відеотехніки, а потім і персональних комп`ютерів з множильною технікою зумовив ріст системи непідконтрольних владі комунікацій. Радянська влада так і не змогла пристосуватися до нових умов[21,48].
Після остаточного краху партійно-радянської системи у серпні 1991 року і проголошення державної незалежності України постала проблема побудови системи публічних комунікацій між владою і народом у молодій українській державі (ці процеси висвітлено у працях [37,58,22]). У червні 1996 року було прийнято Конституцію України, за якою джерелом влади є народ. Оскільки народ тепер безпосередньо формує владу на всіх рівнях за “демократичними правилами”, виникла необхідність щоб рішення влади підтримувало і саме “джерело влади” – народ, постала потреба вести діалог між владою і народом у всьому спектрі публічних комунікацій.
Актуальність теми роботи. Нова ситуація у сучасному українському суспільстві стала вимагати і побудови нових моделей публічних комунікацій. Працівникам органів влади і місцевого самоврядування сьогодні потрібні новий досвід спілкування, нова психологія взаємодії з суспільством. Зі свого боку і суспільству тепер потрібні нові засоби комунікації з владою. Ця дослідницька робота й присвячена питанням створення ефективної системи зв`язків з громадськістю.
Метою дослідження є вироблення практичних рекомендацій щодо створення системи ефективних зв`язків з громадськістю в місцевих органах державної влади і в органах місцевого самоврядування.
Мета дослідження зумовлює такі завдання:
1. Узагальнити основні теоретичні питання щодо визначення таких понять, як “громадянське суспільство” і “громадськість” в Україні на сучасному етапі її розвитку.
2. Встановити особливості розвитку громадянського суспільства в Україні за останні півтора десятиліття – після проголошення незалежності України – з точки зору розбудови ефективної системи зв`язків з громадськістю.