Твори. Том 1 - страница 4

Чистий технічний тип Велзової наукової фантастики репрезентують всього два-три твори: роман «Невидимий» (1897), оповідання «Новітній пришвидшувач» (1905). Їх казковий елемент сприймається найлегше, здається найімовірнішим, базуючись на мотиві науково-технічного винаходу, що до решти відміняє існування кількох людей, проте не порушує ні світового ладу, ні досі знаних законів еволюції. В «Невидимому» – винайдення способу робити абсолютно прозорим, непомітним для ока, людське тіло, в «Новітньому пришвидшувачі» – щасливе натраплення на спосіб у багато тисяч разів прискорювати темп людського життя, – отакі технічні вдосконалення правлять Велзові в науково-фантастичних творах цього третього циклу за вихідний момент до незагрозливих загальному добробутові пертурбацій у житті кількох його героїв. Незважаючи на відносно невелику кількість Велзових творів з технічного циклу, мотив винаходу в царині точних чи то технічних наук займає у фантастичній тематиці Велзовій якнайпоказніше місце. Раз-у-раз він ускладнює або впорядковує біологічні теми (приміром, «гераклеофобія» в «Їжі богів») або астрономічні (наприклад, шедевр марсіянської оптики – кришталеве яйце), а надто теми соціально-фантастичні.

Доба розцвіту Велзової наукової фантастики обіймає перші десять літ його літературної творчости, від 1895 року, коли з’явилася збірка оповідань «Украдена бацила», до 1904 року, дати роману «Їжа богів». З 1911 року, після «Країни Сліпих», збірки з кількома оповіданнями в науково-фантастичному жанрі, Велз ні разу не повертався до нього. Проте створений жанр, – а Велз був справжнім його творцем, дарма що мав таких попередників, як Стівенсон («Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда», 1886), Фламмаріон («Уранія», 1889) і Жуль Верн, – пустив міцне коріння в письменстві всього світу. Досить переглянути перше-ліпше число будь-якого сучасного журналу для юнацтва, щоб переконатися в живучості науково-фантастичної тематики.

Навпаки, темам соціально-фантастичним Велз донині додержує вірности. Початий у 1895 році «Машиною часу», цей напрямок його літературної праці перейшов відтоді чимало етапів, відбитих у таких творах: «Повість про дні майбутні» (1899), «Сплячий прокидається» (1899-1911), «Перші люди на Місяці» (1901), «Армагеддон» (1905), «В дні Комети» (1906), «Війна в повітрі» (1908), «Визволений світ» (1914), «Люди-боги» (1923). Та й останніми роками Велз уже двічі вдавався до соціально-фантастичного обрамування в реалістичних романах «Сон» І «Містер Блетсворсі на острові Ремпол».

Формально коріння Велзової соціальної фантастики доводиться шукати в давньому минулому філософської республіки Платона, піонера утопічного жанру, що виформувався через два тисячоліття в «Утопії» Томаса Мора і міцно прищепився з того часу в світовому письменстві. Певна річ, як і його попередники від Мора до Беллами та Морріса, Велз малює в своїх соціально-фантастичних творах майбутнє суспільство. Але ж механічне, беззастережне зарахування всієї Велзової соціальної фантастики до утопійного жанру було б прикрою помилкою. «Є дві родові і незмінні ознаки утопії. Одна – щодо змісту; автори утопій дають у них здавану їм ідеальну структуру суспільства, або, коли перекласти це на мову математичну, – утопія має знак +. Друга ознака, що органічно випливає із змісту, торкається форми: утопія – завжди статична, утопія – завжди опис, і вона не має або сливе не має в собі сюжетної динаміки. В соціально-фантастичних романах Велза цих ознак ми майже ніде не знайдемо. Передусім, у переважній більшості випадків його соціальна фантастика виразно позначена знаком –, а не +.·Своїми соціально-фантастичними романами він користується чи не виключно для того, щоб викрити хиби сучасного соціального устрою, а не для того, щоб створити картину якогось майбутнього раю» (Е. Замятин. «Герберт Уэллс», 1922, стор. 43). Ба й більше, «музика майбутнього, яким воно ввижається Велзові, – то похмура і тяжко-гнітюча симфонія жаху» (С. Динамов. Передмова до рос. перекладу роману «Мир Вильяма Клиссольда», 1928, стор. XIX-XX). «Взагалі ж соціально-фантастичні романи Велза від утопій різняться в такій самій мірі, в якій +А відрізняється від –А: це не утопії, – це здебільшого – соціальні памфлети в художній формі фантастичного роману» (Замятин, там же).