Такий чоловік не терпить ніяких заперечень, жодного інакодумства в царині духу, жодних супутників, а ще менше супротивників. Людей він може терпіти тільки тоді, коли вони віддзеркалюють його власні погляди, і доти, доки будуть у духовному рабстві, як-от Сен-Жюст і Кутон; усі інші неминуче осідають на дно в пересиченому розчині його жовчного темпераменту. Та лихо тим, хто не тільки відхиливсь од його думки (він і цих переслідував), а й зухвало суперечив його волі, не шанував його непомильності. І нині це вчинив Фуше. Він ніколи не звертався до Робесп’єра за порадою, не схилявся перед колишнім приятелем, а сидів на лавах його ворогів, зухвало вийшов за встановлені волею Робесп’єра межі поміркованого та обережного соціалізму, проповідуючи комунізм і атеїзм. Але досі Робесп’єр не дуже й приглядався до Фуше – такий-бо він незначущий. Для Робесп’єра цей депутат – лише малий монастирський учитель, що був нареченим його сестри й ходив у сутані, дрібний, задрипаний честолюбець, що зрадив Бога, наречену й усі свої переконання. Робесп’єр зневажав Фуше всією гуртовою ненавистю несхитності до гнучкості, безмежності жадань до низькопоклонства; ставився до нього з недовірою релігійних натур до профанів. Але досі ця ненависть оберталася не проти Фуше, а проти породи, до якої той належав. Робесп’єр із властивою йому зарозумілістю досі його не помічав: навіщо перейматись інтриґаном, якого можна розтоптати коли завгодно? Віддавна зневажавши Фуше, Робесп’єр лише пильнував його, але по-справжньому з ним не боровся.
Текст предоставлен ООО "Литрес".