Замах на Селену (Збірка) - страница 22
— І він загинув?
— Так. Аеробус звалився на землю за 110 кілометрів від нашого космодрому.
— І коли це станеться?
— 28 серпня о чотирнадцятій п’ятнадцять. До трагедії залишилося шість місяців. Батько цю дату описав зі всіма подробицями…
— І вирішив піти на пенсію, щоб уникнути будь-яких польотів?
— Так. Але, на мою думку, це його не врятує. Та він і сам знає, що вже нічим не зарадить, хоча й кинув роботу.
— Невже нічого не можна зробити, щоб не допустити нещастя? — мало не закричав Микола.
— Певен, що ні. Тахіонний пучок приніс інформацію про катастрофу і зафіксував її на кристалі Харона задовго до здійснення події. Така структура тахіонів. Вони, певно, діють в іншому вимірі часу і повідомляють про події наперед.
— Яким чином вони це роблять?
— Тахіони набагато менші від елементарних часток, які нам уже відомі, і мають неймовірну швидкість, тому доносять інформацію про подію раніше, ніж вона здійсниться в нашому реальному житті. Так би мовити, заскакуючи наперед, приносять вісті із майбутнього.
— Тахіони не помиляються?
— Коли б не було катастрофи, не було б на Хароні про неї звістки. А раз є звістка, значить, катастрофа вже сталася, тільки ми у своєму черепашому часі її уздріємо набагато пізніше…
Микола не здається.
— А якщо б батько терміново полетів за межі сонячної системи? І зробив усе можливе, аби не повернутися на Землю до 28 серпня? Може ж бути, що тахіони діють тільки в межах Сонця?
— Бачиш, це явище досі ще не перевірене. Хоча здоровий глузд викликає сумніви…
Та Микола вже не слухає астрофізика. Він майже бігом помчав до ставу, де батько вудить рибу.
Людина має властивість сумніватися. Навіть при явній абсурдності своїх сумнівів шукає тріщину у логічному мисленні, аби за неї вчепитися і не впасти у безодню. А може? Ось це «а може!» і спонукало досвідченого астронавта прийняти ризиковане рішення. Начальство пішло назустріч, бо випадок унікальний та й авторитет космічного пронири досить високий. Йому дозволили спорядити невеличку експедицію за межі Сонячної планетної системи.
За декілька днів космічний корабель під командою Мирослава Марковича стартував у сузір’я Лебедя. Цей маршрут вибрали не випадково. В спіральному галактичному рукаві Оріон — Лебідь знаходиться і Сонце. Думка така: якщо політ виправдає намічену ціль, буде ближче добиратися додому.
До трагічного дня залишилося п’ять місяців. Прощаючись, батько сказав: «До часу пік мене в Сонячній системі не існує».
Ось уже місяць жодного сигналу з Космосу. Батько виконує свою обіцянку. І все ж Миколі не дає спокою тахіонний прогноз. Після довгих роздумів він добився дозволу на здійснення короткочасної експедиції на Харон. Це тієї, що була тимчасово відкладена перед стартом корабля в район сузір’я Лебедя.
Микола вирішив провірити прогноз про батькову смерть у новій ситуації. Тобто, чи зміниться батьків життєвий шлях у зв’язку з його польотом за межі Сонячної системи? І якщо зміниться, то як?
28 серпня рівно о чотирнадцятій п’ятнадцять сталася катастрофа. Аеробус зіткнувся з авіатранспортним літаком і врізався у землю за 110 кілометрів від Астрофізичного центру. На борту аеробуса перебував і знаменитий астронавт Мирослав Маркевич.
Похорон був велелюдним. Науковці, приголомшені нечуваною досі подією, кожен по-своєму виробляв логічні висновки. Мовчав тільки син загиблого астронавта.
Микола повернувся з Харона ще до катастрофи і перші дні зовсім не показувався на люди. Одначе начальству доповів: тахіостанція не помилилася і катастрофа невідворотна. Тим часом дослідницький центр зацікавлено очікував, як складеться доля втікача за межі Сонячної системи. А коли прогноз тахіостанції здійснився, Микола підготував коротеньке наукове повідомлення. Він мусив це зробити як дослідник Харона. Хоча віддав би що завгодно, аби цього уникнути. В пам’яті стояв батько із безпросвітньою печаллю в очах. Перед польотом на злополучному аеробусі він сказав:
«Людина, яка знає дату своєї смерті, стає нікудишнім жебраком у власної долі».
Зала була зоповнена не лише астронавтами та журналістами, а й представниками дослідницьких центрів світу.