Замах на Селену (Збірка) - страница 48

Апарат запакував у валізу і виїхав на південь. Дружина звикла до химерної поведінки чоловіка, тому й не заперечувала. Нехай відпочине її дід, може, набереться сил, бо вона уже й не пам’ятає, коли проявляв до неї ласку.

Крим… Північний берег Чорного моря. Іван Іванович самотньо забрався на вершину однієї із невисоких, але екзотичних скель. Розіслав ковдру, розпакував апарат-ікс, приготував його до дії, розпростерся просто неба, підключив до життєвих точок тіла дроти і натиснув пуск.

Тіло пронизали кольки, в голові запаморочилося, кінцівки: отерпли, очі заволік туман і винахідник провалився у небуття. Спав довго, а коли прокинувся, не відчув жодної зміни, лише захотілося страшенно їсти. Махнувши рукою, побрів до туристичного будинку. У якійсь байдужості та апатії до всього, що було довкола, добув свою відпустку і повернувся додому.

Дивне почало творитися вдома. Уздрівши чоловіка, дружина вигукнула:

— Івасю! А де ж твоя борода?

Схопився за обличчя рукою. Дійсно, волосся немає, хоча ще вчора було.

Оглядівся у дзеркало і зробив висновок: апарат подіяв. Не зразу, а через двадцять чотири дні. З чого б це?

Перед ним у дзеркалі стояв юнак. Широкі плечі, горда постава голови, іскрометні очі, загоріле обличчя і жодної на ньому зморшки. Усмішка пашить юнацькою привабливістю. На верхній губі ледь сіються вуса. Дружина декілька хвилин крутилася довкруги Івася, зачудовано вглядувалася у його очі, а потім не втрималася і притулилася до коханого чоловіка з вогненним поцілунком.

Помітно помолоділий аспірант медичного інституту святкував перемогу. Він усвідомив, що дійсно ним зроблено відкриття, яке переверне світ.

Стрілка часу людського життя в його руках. Але про це ще рано оголошувати. Треба ще якийсь час пройти випробування. Треба досконально вивчити дію апарату і написати науковий трактат.

Він сказав дружині:

— Люба! Це Крим та море зробили із мене юнака.

— Я не вірю, що тільки Крим та море. Покажи-но мені фотографію тієї, з ким ти набирався своєї молодості.

У цих словах відчувалися ревнощі, яких він ніколи не спостерігав у дружини досі.

Отже, вона його кохає! Він запевнив, що жодної коханки не мав, а просто відпочив від каторжної роботи в лабораторії.

Пройшов деякий час. Ейфорія від перемоги над старістю поступово почала змінюватися сумнівами, які так і не дозволили йому піти на публічне оголошення відкриття.

А справа ось в чому. Апарат-ікс зробив дію, яка не зупиняється. Стрілка часу рухається у зворотний бік і робить людину щоразу молодшою. Вияснилося, що в апараті немає так званої коробки передач із механізмом заднього ходу. Як зупинити омолодження, коли виникне потреба?

Пройшов лише місяць, а Іван Іванович, уже має вигляд двадцятирічного юнака. Тобто рівного за віком зі своєю квітучою дружиною. Здавалось би, тут і треба зупинитися. Та цього зробити немає ніякої можливості.

Виходить, що апарат має дві недосконалості.

Перша — його дію неможливо зупинити. Друга — рух часу у зворотний бік не рівномірний, а прискорений.

Виникла негайна потреба винахід удосконалити. Тут же прокралося побоювання, що за близький час йому самотужки з цією проблемою не впоратися. Але і просити колег допомогти не вистачило сміливості. Адже появляться розпитування, під час яких він може стати посміховищем. Ця обставина примусила винахідника знову самому взятися за роботу, у яку і поринув з головою.

Він не став звертати уваги на здивовані погляди співпрацівників, особливо жіноцтва. Навіть начальство пильно заглядало йому в очі, шукаючи відповіді на разючі метаморфози свого підлеглого.

Щоб уникнути зайвих розпитувань, винахідник приходив додому вночі, а на роботу вирушав спозаранку. Їжу, що, б не ходити до їдальні, брав із собою. Він зненавидів дзеркала, не дивився у вітрини магазинів, бо боявся уздріти себе в образі переляканого хлопчика.

Дружина спочатку була безкінечно рада, не могла подругам нахвалитися своїм чоловіком — таким помолоділим, красивим (сильним. А коли невдовзі стала виглядати старшою за нього, почала дивитися на нього з підозрою. «Чи не захворів, бува, її Івась?».

Тим часом новоявлений юнак, перестрибуючи через дві сходинки на третю, хоча існував ліфт, щоранку летить у свою лабораторію. Він уже повністю втратив душевний спокій і меланхолійну рівновагу. Розхристаний, неакуратний, у якомусь незрозумілому вихрі метляється між стінами тепер уже обридлої йому лабораторії. Час для нього втратив розміреність, в якій живуть нормальні люди.