Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки - страница 12

свояка Богдана Хмельницького (останній, як відомо, був одружений у першому шлюбі з рідною сестрою Якима Сомка). Самовидець, характеризуючи наказного гетьмана, також звертав увагу на його військову доблесть: Сомко з ворогами бився, «не щадячи здоровя своего» і війську був «добрим приводцею»[76]. Так само і Григорій Грабянка, покладаючись на вже сформовану традицію зображення наказного гетьмана, відзначав, що був він «воїн храбрий и смелий, уроди, возраста и красоты зело дивной, всего же паче царской величности слуга найвернейший»[77].

Відомий дослідник політичної історії України середини — другої половини XVII ст. Микола Костомаров стверджував, що Я. Сомко замолоду здобував освіту не деінде, а в стінах Києво-Могилянської братської школи[78]. Аналогічної думки дотримувався і фахівець з історії цього навчального закладу Віктор Аскоченський[79]. Натомість інший дослідник історії Києво-Могилянської академії Степан Голубєв був переконаний в тому, що Яким Сомко є надуманим вихованцем братської школи[80]. Сам же Сомко в розмові з царським послом в Україні Ф. Протасьєвим у середині 1661 р., вибачаючись за допущені помилки в титулуванні царя Олексія Михайловича в одному з гетьманських листів — «царської величності в титлі прописка є», також стверджував, що він, нібито, чоловік неграмотний — «він Яким сам грамоті не навчений, а писар у нього новий»[81]. Однак, на нашу думку, цим словам навряд чи можна довіряти вповні, оскільки вони мали очевидний політичний підтекст — виправдати себе в очах царського посла і зняти зайву напругу в стосунках з офіційною Москвою.

Очевидно, як і переважна більшість міщан Середнього Подніпров'я, де станові перепони між міськими обивателями та козаками були вельми умовними й еластичними, Яким Сомко ще до вибуху Української революції мав досить тісні стосунки з козацтвом. Поза всяким сумнівом цьому сприяли і тісні родинні зв'язки з козацькою реєстровою старшиною через посвоячення з Богданом Хмельницьким. Дослідники стверджують, що саме в Переяславі, в сім'ї дядька, знайшли притулок наприкінці 1647 р. молодші діти Хмельницького, коли він вирушив на Січ піднімати козаків на повстання[82]. Слідом за стрімким злетом шурина, суттєво зміцніло становище й Якима Сомка, котрий посів досить поважне місце в гетьманському оточенні. У документах першої половини 1650-х рр. є згадки про Сомка як про сотника Переяславської полкової сотні[83]. Микола Маркевич згадував переяславського сотника в числі тих старшин, котрих гетьман Хмельницький запрошував до участі у важливих старшинських радах[84]. Ще одним свідченням впливовості Якима Сомка є той факт, що його брат, названий у документах Богданом Колющенком, наприкінці 1650-х рр. обіймає уряд наказного полковника переяславського[85].

В роки гетьманування Івана Виговського Сомко перебував в опозиції до влади. Зокрема збереглися свідчення того, що він був змушений певний час переховуватися на Дону, проводячи торгівельні операції серед тамтешнього козацтва[86]. Під час антигетьманського повстання на Лівобережжі на початку осені 1659 р. активну роль у його розгортанні відіграє Богдан Колющенко, який як наказний полковник асистує переяславському полковнику Тимофію Цицюрі[87]. Принаймні з початком 1660 р. зустрічаємо згадки про Якима Сомка як про наказного полковника переяславського[88].

Після укладення Юрієм Хмельницьким Чуднівської угоди 1660 р. Яким Сомко відмовився визнавати її правомірність і справи на Лівобережжі повів таким чином, аби втримати край під зверхністю російського царя. І тут вельми складно нині встановити, що диктувало Сомкові саме таку лінію поведінки: особисті та соціальні інтереси чи політичні амбіції, або ж тверезі оцінки співвідношення політичних і військових сил в регіоні, соціальних симпатій та антипатій лівобережного козацтва. Єдине, що не викликає сумнівів так це те, що перед наказним гетьманом певний час стояла дилема: до якого прилучитися берега — польського чи московського. Інакше не пішов би серед царських воєвод розголос про наміри Я. Сомка зрадити царя і напасти зі своїми козаками 22 жовтня 1660 р. на царських ратників, що перебували в Переяславі. Принаймні, саме такою інформацією ділився переяславський воєвода князь Ф. Волконський з главою російської військової адміністрації в Україні бєлгородським воєводою Г. Ромодановським