Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки - страница 4

. Не скупився Самовидець і на вельми жорсткі епітети при описі всіх тих деструкцій, що впали на Україну відразу ж по завершенні Ніжинської ради, коли «при котором настановливаню полковников много Козаков значних чернь позабивала [...] Хочай якого значного козака забили или человіка, то тое в жарт повернено, а старшина козаки значніє, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли»[15].

Всі інші відомі на сьогодні українські літописи були менш інформативними, аніж оповідь Самовидця, а до того ж використовували ніжинські перипетії 1663 р. переважно як вельми принадний сюжет для моралізаторства з приводу того розбрату, що вчинився в козацькій Україні в часи гетьманування наступників Богдана Хмельницького. Так, скажімо, Самійло Величко свою розповідь про Ніжинську раду 1663 р. завершує такими ось пафосними рядками: «Тут зріте сины малоросійскіи нещасть матки вашей и крайную погибель отчизни вашея: єгда бо горделивіи и високодумніи тогдашніи козацкіе властолюбци и междоусобнія ратники, а отчизни вашея разорители и вас самих нещадніи губители, Виговскій и Пушкар Полтавскій изчезнуша, по них зась Хмелниченко и Сомко прейдоша; тогда третіи тим подобни і гетмани и губытели ваши, Тетера и Бруховецкій, народишася»[16].

Доволі негативно відгукується про ініціативи Брюховецького щодо скликання «чорної» ради і запрошення ним на раду не лише козаків, а й «мужиков» автор «Краткого описания Малороссии...»: «И тогдажъ Бруховецкій як постарался о том и до государя писалъ, прося, чтобъ черная рада была, — се же уповая на запорожцовъ, з собою пришедшихъ, которыи, въ раді взбунтовавшись, могутъ Сомка и Васюту убить, — такъ, за прибытиемъ для того къ Ніжину съ Москвы околничого князя Гагина съ столникомъ Кирилломъ Осиповичемъ Хлопповимъ, постшавъ напредъ до нихъ и доброхотнихъ себі зділавъ, еще чрезъ запорожцовъ своихъ не толко козаковъ, но и мужиковъ з городовъ туда собравъ, будто на разграбленіе Ніжина»[17].

Значно ширшим і строкатішим за своєю видовою належністю є коло джерел, з аналізу якого можна реконструювати перебіг політичних і соціальних процесів у козацькій Україні напередодні Ніжинської ради 1663 р., а також виявити найближчі наслідки того «нового лиха, чого за иних гетманов не бивало». Щоправда й тут у розпорядженні дослідників є переважно або посольські звіти царських представників на перемовинах з козацькою старшиною чи духовними старійшинами Лівобережжя, або листи останніх у Москву, в яких чітко простежується намагання дискредитувати свого суперника та натомість засвідчити власну лояльність по відношенню до царської влади династії Романових.

Для того, аби зрозуміти феномен «Чорної ради» 1663 р., варто принаймні побіжно пригадати перебіг політичного протистояння всередині козацької України попередніх перед цим 5-6-ти років, коли власне визрівали передумови тієї, за визначенням Наталі Яковенко, «війни берегів», що стала реальністю вже з початком 1660-х років[18].

Уперше конфлікт запорозького і лівобережного козацтва з гетьманським урядом дав про себе знати восени 1657 р., в перші місяці гетьманування Івана Виговського. Хоч справедливості заради варто зауважити, що провісником майбутнього конфлікту «гетьманський уряд — січове товариство» став антигетьманський виступ на Запорожжі ще взимку 1650 р., коли проти гетьмана Богдана Хмельницького та його політики виступили запорожці на чолі з козаком Домонтівської сотні Черкаського полку Яцьком Худолієм. Тоді Хмельницький самопроголошеного претендента на гетьманство стратив і такими рішучими діями придушив заколот у його зародку. Та, природно, цим конфлікт вичерпано не було. І в умовах чергового послаблення гетьманської влади, зумовленого хворобою Богдана Хмельницького, Запорожжя навесні 1657 р. знову стає центром антигетьманських заворушень, звідти знову залунали погрози «йти на гетьмана и на писаря и на [пол] ковников и на иных начальных де»[19].

Конфлікти ж, судячи з заяв запорожців, мали передусім соціальне підґрунтя: «розграбить и побить за то, что де они гетман и писарь и полковники и иніе начальніе люди со всех городов, с ранд, и с сел и деревень емлют себе поборі большие и тем самым они [бога] теют, а им козакам ничего не дают»