Канни і виноград - страница 5

. І якщо вам, лейтенанте, здається, що він лівша, то ви глибоко помиляєтесь. Нічого подібного. Цей чоловік середній на зріст, на вісімнадцять сантиметрів нижчий від Арнольда Івановича. Маючи маленькі залисини, носить синій французький берет і насуває його більше на чоло, ніж на потилицю. За чверть години до пограбування Шлапаківського він ще був у КВІККу. Думаю, він є ініціатором нападу. Того вечора в більярдній вони з приятелем грали в «пірамідку». Я навіть певний, що він не закінчив партії, кинув кий і сказав: «Пробачте, шановний, але мені пора!»

– Але як... Як ви про це дізналися? – зблід на очах від захоплення лейтенант Фостиков.

– Мені багато не треба, – скромно сказав майор і підвівся із крісла. – Бачите цей рукав? На ньому ледь помітні сліди крейди. Коли я уперше відвідав професора Шлапаківського, саме вони й привернули мою увагу. Тому я й попросив вас принести макінтош сюди. Отже, людина, яка схопила за рукав професора Шлапаківського, більярдист: у нього ліва рука була змащена крейдою...

– Пробачте, – перебив його лейтенант Фостиков. – Але це ж міг бути й учитель. Адже люди цієї професії...

– Спочатку і я так подумав, – сказав заклопотано шеф. – Але це не вчитель. По-перше, вчитель крейду завжди тримає у трьох пальцях, а тут сліди наче підківки. Змащена тільки зовнішня частина лівої руки між великим і вказівним пальцями. А по-друге, в нашому місті всі школи працюють тільки в першу зміну. Отже...

– Досить, досить, – захоплено вигукнув лейтенант Фостиков.

Очі його сяяли, як начищені ґудзики на міліцейському парадному мундирі. – Але звідки ви...

– Звідки я дізнався, що він був саме у КВІККові й грав у «пірамідку»? Любий мій, це простіше, аніж з першого разу запалити сигарету «Київський фільтр» запальничкою «Харків-7» Телефонний дзвінок у квартирі Шлапаківського пролунав о двадцятій тридцять. А за такої пори з усіх більярдних нашого міста працює тільки КВІККівська… Тепер щодо «пірамідки». Ви бачите цю позначку? – Майор повернув макінтош ґудзиками до Фостикова. – Що вона вам нагадує?

– Якийсь хрестик...

– Отож-то і є. Це – штрафна п'ятірка, яку одержав більярдист од партнера. Він її міг би записати на чорній дошці, але записав на руці. Це ще раз підтверджує, що грали у КВІККу, бо лише в цьому клубі немає чорної дошки.

– А берет? А лисина?..

– Лисина? Берет? – Майор Ситорчук посміхнувся. – Це задачка для третьокласника. Ініціатор під час нападу спіткнувся і сильно вдарився в професорове плече. Якби в грабіжника на голові щось росло, він залишив би при такому ударі (на передпліччі в професора, до речі, й досі синець) бодай волосину, а нападник залишає на макінтоші... вовну. Ви мене розумієте? Звичайну синю вовну французького походження...

Майор не закінчив думки. На порозі стояв розпашілий від бігу сержант Квочка. Один вус його нервово підстрибував угору, другий – униз. Майорові цього було досить, щоб зрозуміти, що трапилося щось неймовірне і непередбачене...

– Хворий із палати № 7 утік, – коротко доповів Квочка.

Радісно світило сонце. Лискучі промінчики весело видавали на лакованому козирку форменого кашкета, на золочених ґудзиках кітеля і в карих очах лейтенанта Фостикова. А його молоду душу переповнювала гордість: йому вперше доручено самостійне, відповідальне і, можливо, смертельно небезпечне завдання.

Шлях лейтенанта пролягав повз стадіон «Колос». Хоч була тільки обідня пора й до матчу лишалося чимало часу, біля кас товпився народ. Дехто з болільників уже активно лузав насіння: неподалік стояла добре знайома лейтенантові баба Милещиха зі своїм товаром. Фостиков несподівано зупинився.

Він деяку мить стояв, наче громом уражений, і дивився на бабу: донедавна сиве волосся Милещихи тепер було бурштиновим.

– Для чого ця маска? – сам себе запитав лейтенант Фостиков.

Його аналітичний мозок пронизав здогад: баба Милещиха... КВІКК... А чи не ланки це одного й того ж ланцюга? Адже Милещиха працює гардеробницею-маркером у КВІККові.

Баба, в свою чергу, помітила оторопілого лейтенанта й хотіла було згорнути свій товар, коли лейтенант Фостиков її зупинив: